Виховні заходи

Матеріали для скачування :

https://drive.google.com/open?id=0Bygzo126J_MaU2p3NUJBWlhNc2c

Звучить пісня Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово»

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Встрічаємо з хлібом,

Любов'ю і миром

Для людей відкрита

Хата наша біла,

Тільки б жодна кривда

В неї не забігла.

Хліб ясниться в хаті,

Сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді,

Щоб жилось у мирі.

Ведучий.

У нас здавна є традиція славна,

Воду брати з чистої криниці,

Муку з ярої пшениці.

Руками добрими замісити!

І гостей на свято запросити!

Ведуча.

3і святом вас, шанувальники рідного слова. Щасливі ми, що живемо на такій багатій, мальовничій і славній землі — в нашій славній Україні.

Ведучий.

Мова —то цілюще джерело. Хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе у слові, і слово не мислиме без неї, як річка без води.

Перший учень.

Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали і люди, щоб висловити свою любов краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше проходить часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідного краю рідної мови нам допомагають книжки і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, колоритні коломийки та ліричні хороводи, чарівний світ казок.

Як путівець між нивами — проста,

Барвиста, наче далеч веселкова.

Такою увійшла до нас в уста

І в долі засіяла — наша мова.

З роси, проміння, шуму колосків

Я вам дарую чисте першослово,

Аби з ясних слов'янських берегів

У світі засвітилася Дніпрово.

Пісня. «Українська мова»

Перший учень.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово, традиції та обряди — це криниця невичерпного народного життя.

Другий учень.

О не згуби ти свого родоводу,
Безсмертна мово, рідна і терпка,
Ти є душа співучого народу,
Що був і є, і буде у віках

Третій учень.

Чарівна мово, музико, калино,

І споконвічна, й назавжди моя.
До тебе завжди я душею лину
Марія, мрія... мамине ім'я...

1-й учень.

Зі слова починається людина.

Із мови починається мій рід.

Ласкава, мамина, єдина -

Щебече соловейком на весь світ.

2-й учень.

Бентежна, ясна, калинова,

    Не випита, не вибрана до дна.

    Моя українська, свята наша мова.

Бринить, як скрипки струна.

Словом можна передати радість і тугу,  надію і сподівання, а за допомогою мелодії торкнутися найтонших струн нашої душі.

Танок «Дві скрипки»

Інсценізація казки про частини мови

Ведучий.

За горами високими, за морями глибокими є славна та благодатна земля. З давніх-давен під блакитним небом там вирощують золоті хліба, плекають квітучі-сади, складають найкращі в світі пісні. Володарка цього краю Мова солов'їна. Одного разу вона покликала своїх дітей, щоб кожний сказав про себе слово та про свою родину.

Іменник.

Я вітаю тебе, пресвітла княгине, від імені найчисленнішого племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття... Ось погляньте: світить (що?) сонце, кругом (хто?) діти. Ліс, поле, річка, море, хліб, роса, машини... Тато і мама, бабуся і дідусь, друг і товариш... Країни і планети, океани та галактики – усе відповідає на питання хто? що?

Як сонце і вода породжують усе живе на землі, так і ми живимо мову. І в реченні можемо бути будь-якими членами речення.

Прикметник.

Усе, що сказав мій брат Іменник,– правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка – гарна, дівчина – вродлива, матуся – ніжна, а Вкраїна – рідна. Що молодість – прекрасна, дитинство – незабутнє, а старість – мудра. Адже важливо знати не тільки, хто ми, а й який, яка, яке, які ми.

Займенник.                                                                           

Я не можу вихвалятися, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники, не такі численні й не такі яскраві та пишні. Нас не багато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, посівши його місце в мовному потоці. Я і ти, ми і ви, він, вона, воно, вони – усі ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові і, як повнозначні її частини, сумлінно виконуємо свою синтаксичну роль.

Числівник.

Усім хочеться заможно жити, а якщо хочеш бути багатим, мусиш уміти лічити гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати. А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко? І кількість, і порядок при рахунку – за все це відповідаємо ми, Числівники.

 Дієслово.

А без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти граються, вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і казку читаю, і одяг шию, і в морі плаваю, і Вітчизну люблю, і міста будую, і зло караю. Разом з Іменником ми – граматична основа речення, його головні члени: Підмет і Присудок.

 Прислівник.

Так, брате Дієслово, ми – рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти звершуєш свої справи, якби не ми, скромні Прислівники? Удень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер – завжди поруч з тобою – я, Прислівник. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.

Прийменник.

Я хоч і не маю самостійного значення, та виконую важливу і благородну місію. Я слова між собою єднаю, дружбі їх сприяю. Без мене не визирнеш у віконце, не розкажеш про кінофільм, не сядеш за стіл, не підеш до школи, не поділишся з другом.

Сполучник.

Ми з Прийменником – службові, вірно служим нашій мові. Приміром, я, Сполучник, з'єдную однорідні члени речення, а прості речення зв'язую у складні.

Граматика.

Ви порадували мене, добродії, переконавши у тому, що її Величність Мова Солов'їна житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ви живите дружно, в єдності і гармонії. А в єдності – сила народу.

Ведуча.

Із сивої давнини бере початок наша мова. Складний і тернистий шлях вона пройшла, долаючи перешкоди. (На фоні мелодії пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» дев'ять учасниць зачитують дати скорботного календаря української мови).

1720 – російський цар Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

1760 – видано розпорядження російської церкви про вилучення українських текстів і з церковних книг.

1775 – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при козацьких

канцеляріях.          

1862 – закрито українські недільні школи.

1863 – указ міністра Валуєва про заборону видання українських книг.

1876 –  указ царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 – закрито всі українські театри.

1908 – уся культурна діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

1914 – російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

Легенда про мову

1-а   дівчинка. Такий гарний край, сонячний, багатий і широкий, а вона йде та йде...

(Заходить дівчинка – Українська мова).

2-а дівчинка.  Іде та плаче. Плаче та сльози втирає. Так багато хат, так багато шкіл, церков, а для неї – немає місця.

1-а дівчинка. Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, як море, широкі. Так багато міст, містечок, а для неї – ніде немає місця, немає малого куточка.

2-а дівчинка. Іде. Лише важко зітхає та сльози втирає.

Хлопчик. Чого ти тут, бідна дівчино?

Дівчинка -Укр. мова. Прогнали мене.

Хлопчик (сердито). Хто смів тебе прогнати? Невже це правда? Чи є на світі такі лихі  люди?! Та ж тепер увесь світ визнає людські права!

    Укр. мова. Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забули, (сказала, схиливши голову). Але мене прогнали... Ти, мабуть, нічого вже не порадиш. Так я йду та йду, – ні хати, ані куточка не маю..

Хлопчик. І чи завжди так було?

Укр. мова. О, ні! Колись я була щасливою й багатою! Тоді інакше було: моя мати була вільна, славна. Увесь світ її знав. Так давно це було! А тепер? Усе змінилося. Я гірко плакала, сумними піснями свій біль і жаль виливала. А вже й тих пісень не хочуть почути, щоб світ не знав правди. Одні не можуть мене прийняти до своїх родин, до шкіл, до церков, бо вони бояться кари від чужої влади, а інші – байдужі – не мають часу ані місця для мене, – нащо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають.

(До залу забігає гурт дітей).

1-а маленька дівчинка.  Яка бідна заплакана дівчинка!

2-а дівчинка. Яка сумна сирота!

3-а дівчинка. Звідки вона прийшла?

4-a дівчинка. Куди ж вона йде?

5-а дівчинка. Чому так плаче?

Хлопчик (маленький). Хто ти? Як ти називаєшся?

Укр. мова. Я – Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою...

Хлопчик.  Нещаслива ти, наша рідна мово! Бідна мово! Ми тебе не забудемо! Ти будеш із нами жити – нам будеш оповідати вірші, казки, байки! Будеш співати нам пісні. Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів.

Укр. мова. Знаю, любі діточки. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте; а що роблять ті, що мене не знають? Хто їм пісню заспіває, хто ж їх молитися рідною мовою навчить?

Діти (зашепотіли). Бідні вони.

Укр. мова. Бідні й нещасні. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому; хочуть мене забути, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене – Укр. мову – не забувають і ніколи не забудуть.

Ведуча. Залишайся з нами, Укр. мово! Ми тебе не будемо проганяти і не будемо забувати, правда, діти?

Учні. Так!

Танок-хоровод

На фоні музики звучить вірш О. Яворської «Молитва».

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон, що керує нами,    

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного хреста.

О, Господи! Зціли нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині.

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

Моя прекрасна українська мова,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей

Ти наш вогонь на темнім полі битви,                                   

Невинна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладаєм тихо до молитви,
 І за спасіння дякуєм тобі.

Ведуча. Наша мова жива і багата, красива, як світанок весняний, чарівна, як казка. Дзвенить чистим струмочком і заворожує добрі серця, зачаровує своєю поетичністю. Звучить піснями тужними і веселими, сміється прислів'ями і порівняннями, дошкуляє ущипливим словом, заворожує казками.

Учень. Ой знаю я тих порівнянь! У нас дома тільки ними й говорять. Особливо мама з бабцею. Хочете розкажу, як бабуся про хорошу дівчину каже?

Учень. Роботяща, як мурашка, роботяща, як бджілка, весела, як ясочка.

Учениця. І у нас про багатьох так кажуть, особливо про дівчат. Проте якщо дівчина некрасива, та ще й не дуже розумна, то про неї говорять: гарна як свиня в дощ. А якщо й на голові неохайно, то: у голові чорт копійку шукав; на голові, як у дурного на хаті.

Учень. Народ наш веселий і мудрий. А ще більше роботящий, а хто лінивий, тому дістається і у хвіст, і в гриву. Про лінивого порівнянь багато: лінивий, як колода; працює, як попівський наймит; ховається од роботи, як пес од мух; хочеться робити, як псу орати; робить, як мокре горить.

Учень. Українці такі люди, що не люблять, тих хто багато говорить, а мало робить. І не люблять повільних, неповоротких, особливо мій дід. Він про них каже так: спритний, як пень; жвавий, як рак на греблі; хуткий, як ведмідь за горобцями; квапиться, як корова.

Ведучий. Звичайно, чим більше знаєш, тим краще пізнаєш рідну мову. Стаєш мудрішим, відкриваєш чарівну криницю народної мудрості і краси.

Учень 2. Урок ввічливості.

Учні нашої школи, спілкуючись між собою, звертаючись до старших і вчителів, нерідко вживають неправильні форми звертання, невдалі словесні формули вираження ввічливості. От послухайте розмову двох учнів і помилки в їхньому мовленні.

Учні 3,4. Сценка ввічливості.

— Привіт.

— Від кого?

— Ну, здоров!

—     Я? – Я здоров! А ти? Ти, може, хотів привітатися? Так? Доброго дня тобі!

—     Доброго дня! (2рази). О, вибачаюсь, я не закрив двері.

—     Постій (2 рази), зачекай, я тебе не розумію. Вибачаюсь?

—     Ну пробачаюсь!

—     Хіба ти впевнений, що тобі вибачать? На тебе може навіть хтось образитись!

—     Чому?

    —   Бо треба попросити вибачення – пробачення!

    —   А хіба я не ...

—   (Перериває) Треба так: вибачте, пробачте і тоді все буде гаразд. До речі, і двері ми тут не закриваємо, а зачиняємо.

—   Ну, добре, добре, я зачиняю їх! (Зачиняє двері). Та у вас, бачу, і світло не виключено.

 —Так-так, але ж світло теж не виключають, а вимикають. Зрозумів? Адже тут сидять знавці рідної мови, і вони слідкують за кожним нашим словом, і тому ми повинні притримуватись норм української мови  – говорити правильно.

Пісня «Говори до мене українською»

Ми переконалися, що мова наша милозвучна, співуча, багата, а який тонкий та дотепний український гумор.

Ось хоча б узяти гуморески Павла Глазового. Одна з них так і називається: «Найкраща мова».        

Йде синок до школи вперше,

Пита батька мати:

–  Якій мові ми синочка
Будемо навчати,
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.

–  Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.

«Гаряча філософія»

 Не боялася дівулька

Ні лайки, ні бійки,

Закінчила школу

На нещасні трійки.

Але в мами є знайомий

В університеті.

– Будеш ти на філософськім
Вчитись факультеті.
Та, явившись на екзамен,
Ляпнула дівулька,
Що жив колись на Вкраїні
Філософ Каструлька.

І сказав екзаменатор,

Вставши із-за столу:

– Я вам радив би вступити

В кулінарну школу.

І закінчила дівулька

Курси кулінарні.

Пече тепер пиріжки

І оладки гарні,

І на кухні порядкує

Рукою твердою,

І не плутає каструлю

Зі Сковородою.

Дивовижне слово

Десь на вулиці матусю запитав хлопчина:

- А чи може без бельзину їхати машина?

Мати вражена спинилась, вдарила в долоні:

Звідки слово це взялося в твоїм силіконі?

Суперечка

Матір звуть Елеонора, а батечка – Савка.

Синок у них підростає, ім’я йому Славка.

Батько – щирий українець, мати – сибірячка.

- Не говорі, учить мати, - гавкає собачка.

Ведь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт,

Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.

Сколько раз я говорила: пожалєй рєбйонка;

Зачєм же ти уродуєш, долаєш подонка.

- Прошу слова вибирати, - насупився Савка. –

Це ти зараз мене лаєш, а собака гавка.

Анатолій Гарматюк. «Заявлєніє директору школи»

Прошу ослобонить синка,

Бо не совсем здоровий,

От ізученья язика –

Української мови.

 Хоч я з села, жена сільська –

Нужди у ней не маєм.

Зачем ця мова для синка,

Звиніть, не понімаєм.

Для поступлєнья в інститут?

Роботи на заводі?

Вона йому ні там, ні тут

Не надобна сьогодні.

Язик англійський вчить синок –

Цей може пригодиться,

Не сключено, что прийде строк –

Пошлють і за границю.

Прошу синка ослобонить

От український мови:

Від того, что єйо він вчить,

Он не совсем здоровий.

Застой прошол. Ми стали жить

Тепер демократично.

Який язик дитині вчить,

Батькам рішати лічно,

Бо вибор в нас слободний.

К сему Іван Безродний

Георгій Поздняк (Кіровоградський поет)

– Що тут робить? Я й сам не знаю...

І справа, дійсно, не проста.

Херсон і Харків, й Миколаїв –

Зрусифіковані міста.  

А ще Донецьк, Луганськ, Одеса

Та й Київ (Господи, прости!)

Скрізь продають російську пресу,

А нашу, рідну, не знайти.

В тролейбусі, в метро, в трамваї,

А ще в автобусі – таксі

Всі по-російськи розмовляють.

Якщо не всі, то майже – всі.

Ні, я люблю російську мову:

Це ж – Пушкін, Чехов, Пастернак...

Ця мова справді пречудова –

Багата, ніжна і дзвінка.

Та тільки українська зроду –

Була і є ніяк не гірш, –

Це пісня нашого народу,

Шевченків задушевний вірш.

З дитинства раннього, з колиски,

Я чув її із уст батьків –

Преславне слово, українське,

Звучить у серці у моїм.

Бо мова – хліб, а не полова,

Не згасне, не умре вона.

То ж хай живе вкраїнське слово,

Вкраїнська пісня хай луна.

Пісня українська.

Не цурайтесь маминого слова,

Пам'ятайте твердо кожну мить:

Як зів'яне наша рідна мова –

Україна перестане жить.

І тоді чиї ми станем діти?

Хто назве нас справжніми людьми?

Мову треба, як дитя, глядіти,

Захищати серцем і грудьми.

Хай ганьблять, хай звуть тебе повсюду

Мовою мужицького села.

Ти не вмреш, – допоки чесні люди

Мудрість п'ють із твого джерела.

Танок «Я-Україна»

Юнак 1.  Вона мені за пісню і сльозу.

Юнак 2.  Вона мені за тишу і за голос,

Юнак 3.  Вона мені за зранену росу,

Юнак 4.  Вона мені за розіп'ятий колос.

Юнак 5.  Вона мені за кров моїх думок.

Юнак 6.  І за дитячу радість,

Юнак 7.  Вона мені найбільша із тривог, яку я сам ніколи не покину.

Юнак 8.  Вона мені тепло і сила рук,

Юнак 9.  І море в бурю, й спокій на сивинах,

Юнак 10. Як серця матері моєї стук.

Юнак 1.  Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Юнак 2.  Ти погрібна мені, як вогонь Прометеїв,

Юнак 3.  Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Юнак 4.  Ти потрібна мені, як на волю віконце.

Юнак 5.  Бо без тебе я – раб без родини, без долі,

Юнак 6.  Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.  

Юнак 7.  І люблю я тебе, твою пісню і слово,

Юнак 8.  І не зраджу тебе, материнськая мово.

Юнак 9.  Ти потрібна мені...

Ведучий.

Мова рідна, ти бездонна криниця мудрості народної, і хто приходить до того джерела, той стає мудрішим і багатим, як сама українська земля. Звучи, моя мово, гордо і чисто! Лети над землею крилато і звеселяй наші серця. Ти достойна того, щоб тебе слухав цілий світ.

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай Вона в піснях лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж вона така багата,

Українська мова.

Неповторна і крилата,

І така чудова.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово —

Не буде народу.

Пісня «Молитва»

Мета. В ігровій формі дати можливість учасникам проявити свої розумові та творчі здібності; сприяти інтелектуальному та духовному розвитку особистості.

Обладнання. Зал оформлено у вигляді звичайного кафе зі столами, стійкою для бармена, де розміщено словники, книги, журнали, диски, довідкова літерату­ра тощо. Перед входом - стенд-вивіска «Інтелект-кафе «Діамант».

(Звучить тиха музика).

Діамант дорогий на дорозі лежав,—

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав:  «Відкіля нам сіє?!»

Ведуча. Добрий день, вельмишановне панство! Я -менеджер інтелект-кафе «Діамант», дуже рада ба­чити вас у нашому закладі. Наш заклад - один із кращих у районі. Бере на роботу спеціалістів із хо­рошою освітою, які добре знають свою справу. Наше кафе не зовсім звичайне. Річ у тім, що відвідувачем його має право стати той, хто вірить у казку і йде до­рогою пошуку себе.

Ведуча. Мені приємно бачити у нас так багато відвідувачів. І тих, хто завітав уперше, і тих, хто бу­в у нас не один раз. Я всім бажаю приємного і твор­чого апетиту.

Ведуча. Чому саме інтелект-кафе? Ми вважаємо, що май­бутнє нашої України саме в її інтелектуальному по­тенціалі.

Чому саме «Діамант»? Бо саме так поет Володимир Самійленко назвав нашу рідну мову. А наш земляк В. Сухомлинський говорив: «Мова – то цілюще джерело. Хто не припаде до нього вустами, той сам висихає від спраги». Тож сьогодні частування в інтелект-кафе незвичайне. Воно пов’язане з багатствами нашої мовної скарбниці. Це саме ті спеції, які ми використовуємо в нашому кафе. А девізом нашої зустрічі будуть слова Аристотеля: «Доганяти тих, хто попереду, і не чекати тих, хто позаду».

Ведуча. Страви у нас готують дуже смачні, а головне - ко­рисні. Ви ніколи не зіпсуєте свою фігуру, а лише покращите роботу головного мозку. Адже наші стра­ви насичують саме мозок, а не шлунок. Чим більше страв ви сьогодні скуштуєте, тим більше інтелект-калорій отримаєте.

Ведуча. На кожному столику лежать різнокольорові листки, на яких зазначено номер. Подивіться, будь ласка, на них. Отже, замовляти меню ви будете відповідно до свого номера.

Ведуча. А слідкувати за якістю і кількістю спожитих інтелект-калорій буде наше журі у складі…

Для початку треба підтвердити вашу кваліфікаційну категорію. Вам пропонуються бутерброди-запитання, тож розпочнемо частування.

1. На   початку   якого   року   настало   III   тися­чоліття? (2001)

2. Скільки шкіл в Ульяновському районі?

3. Скільки жінок-директорів в нашому районі?

4. У якій школі проводиться сьогодні семінар директорів?

5. Коли одиниця дорівнює трьомстам шістдесяти п’яти, п’ятдесяти двом і дванадцяти. (Коли це один рік).

6. Будь-яка жінка з нічого може зробити три речі: капелюх, салат і … (Сварку)

7. Скільки методистів працює в Ульяновському райво.

Кваліфікаційну категорію ви підтвердили. Оцінювати результати учасників будете сонечками і хмаринками. Якщо добре, то сонечко, якщо не дуже – то хмаринка.

 Ведуча. На кожному столику лежить меню, яке складається із таких страв:

1.     Салат «Діамант».

2.     Котлети по-українськи.

3.     Млинці «Козацькі».

4.     Коктейль «Музичний».

5.     Вареники по-кам’янокриничанськи.

6.     Вертунець із маком.

Ведуча. Кожен столик замовляє по дві страви відповідно до свого номера, але цими стравами ми пригощаємо всіх, тому немає потреби замовляти їх ще раз. Отже, №1 – ваш заказ…

№2 – …

№3 – …

Ведуча. Починаємо наше частування. Перша страва…

Салат «Діамант»
(Одержують слова з переплутаними склада­ми. Хто більше за 1 хвилину складе слів).

№1 бро/до/та, бис/осо/тість, стер/май/ність;

№2 те/ін/лект, уко/на/вість, тив/ак/ність;

№3 до/сві/мість, чість/твор, пе/ком/ність/тент.

(Слово журі)

Ведуча. Молодці. Саме такими якостями повинен бути наділений справжній учитель.

Наступна страва Млинці «Козацькі».

Вам будуть запропоновані варіанти значення слова. Потрібно відгадати справжнє значення. Отже, завдання для столика №

1. Соломаха - це

-   козацька страва з гречаної крупи, цибулі, сала;

-   страва із сала, цибулі, борошна, яку готували на Різдво;

-   західноукраїнське жіноче ім'я.

2. Курінь - це

-   назва річки, яка впадає у Дніпро;

-   місце, де утримували птицю взимку;

-   приміщення, де жили козаки.

Завдання для столика №

1. Оселедець - це

-   страва із тушкованої риби з цибулею, морквою та спеціями;

-   пасмо волосся на голові у козака;

- прізвисько.

2.  Жупан - це

-   жіночий головний убір;

-   верхній чоловічий одяг;

-   спідниця з картатої тканини.

Завдання для столика №

1. Корогва - це

-   прапор;

-   монета;

-   мушкет.

-   2. Січ - це

-   спортивна організація;

-   військова одиниця;

-   укріплена фортеця.

Ведуча. Слово журі.

Ведуча. Наступна страва Вареники по-кам’янокриничанськи.

(Кожному столику роздають по варенику, в якому є секрет. Цей секрет треба розгадати, відповівши на запитання)

Запитання столику №

1.   Його привезли в Європу з Китаю спочатку як волокно. (Папір)

Запитання столику №

2.   Тепер це спортивна гра, яку колись дуже люби­ли індійські князі.

(Шахи)

Запитання столику

3.   Ліки в Китаї. Трохи гірчить, має запах. Зараз використовується як напій.

(Чай)

Ведуча. Слово журі.

Ведуча. Наступна страва Котлети «по-українськи» (Треба розгадати ребуси)

Першим цю страву замовив столик №…

№1 Г1а, пі2л, ві3ло, по3вожити;

№2 за3мка, пер6, мі100, 100рона;

№3 пі100лет, 100янка, 40а, При5.

Ведуча. Слово журі.

Ведуча. Наступна страва Коктейль «Музичний».

Вам треба вгадати мелодію пісні з перших нот, а потім хором проспівати.

Першим цю страву замовив столик №…

№1

«Червона рута»

«Смерека»

«Їхали козаки»

№2

«Ой на горі два дубки»

«Ти моя любов, ти рідна матінка моя, земля»

«Ой у полі криниченька»

№3

«Розпрягайте, хлопці, коней»

«Вчителько моя»

«Ой зелене жито, зелене».

Ведуча. Слово журі.

Ведуча. Наступна страва Вертунець із маком.

До запозичених слів, які ми часто вживаємо, доберіть синоніми з української мови.

Першим цю страву замовив столик №…

№1 Чемпіон - переможець; лідер - керівник; афіша - оголошення;

№2 мемуари - спогади; протест - запере­чення; фініш - закінчення;

№3 компетенція - обізнаність; рекомендувати - радити;  презент - подарунок.

Ведуча. Слово журі.

Ведуча. Ще один сюрприз для нашого журі. Щоб ви не залишилися без інтелект-калорій, для вас страва «Фразеологічна показуха». Кожному дається по два фразеологізми, які ви повинні показати пантомімою так, щоб відгадали присутні.

1. Вдарити по кишені - обидва вивертають ки­шені та двічі вдаряють по них.

Дивитись крізь пальці - стають, прикладаючи до обличчя розчепірені пальці.

 2. Гладити по голівці - один гладить другого по голові, підходячи з різних боків, пригинаючись.

Гребти гроші лопатою - показують гроші у зал. Кидають їх на підлогу і гребуть лопатою.

3. Ґав ловити - один пускає паперові літаки, дру­гий ловить їх.

Тримати камінь за пазухою - виходять, взяв­ши по камінцю, кладуть їх за пазуху.

Ведуча. Молодці.

Як бачите, до нас ходять люди ерудовані, кмітливі, виховані, талановиті, обізнані в різних галузях науки. Ми ще раз переконались, що правильно назвали наше кафе, бо кожна літра назви має саме таке значення

Д - духовність, доброта

І – інтелект, індивідуальність

А - активність, актуальність

М - мислення, майстерність

А - атмосфера сімейного комфорту

Н - науковість, наполегливість, національна свідомість

Т - талант, творчість

Ведуча. У вчителів завжди мало часу для відпочинку, для сім’ї, для себе особисто. Тож ми хочемо побажати, щоб ви завжди час знаходили.

 Знаходьте час для роботи - це умова успіху!

Знаходьте час для роздумів. Це - джерело сили.

Знаходьте час для гри. Це - секрет молодості.

Знаходьте час для читання. Це - основа знань.

Знаходьте час для дружби. Це - основа щастя.

Знаходьте час для мрії. Це - шлях до зірок.

Знаходьте час для любові. Це - істинна радість життя.

Знаходьте час для веселощів. Це - музика душі.

Знаходьте час, і його вистачить на все!

Літературна композиція «Така його доля»

Обладнання: портрет Шевченка, вишитий рушник, «Кобзар»,…

(Святково прибраний зал. На сцені лавка, тин з квітами, хата. З боку на пеньку сидить дід. Виходить мати).

Мати. Уже й вечір, ніч от-от настане, а нашого Тараса ще й досі немає. (до Катрі) Катре, іди-но пошукай його.

Сусід. Вечір добрий вам, сусіди.

Мати. Доброго вечора й вам!

Сусід. (влаштовується на лаву поряд з батьком). Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть, і не вечеряли?

Мати. Та нам оце такий клопіт, що вечеря не в вечерю, хлопець наш десь дівся. З ранку як пішов, то ще досі немає, вже й обшукали всюди – як у воду впав.

Сусід. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур’янах… Такий лобатий не пропаде.

Катря. (вбігає) Мамо, тату, дивіться! Ось наш волоцюга! З чумаками прийшов.

Сусід. (встає) А й справді він, Тарас.

(З’являється Тарас)

Батько. (встає) Де ж це ти був?

Тарас. У полі був та й заблудив…

Мати. Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще не їв, мабуть, нічого. Ходи-но в хату вечеряти.

(Мати, Тарас і Катря виходять за сцену)

Сусід. (до батька) Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи одпочинемо.

Батько. Еге ж … А від завтра знову на панський лан спину гнути до пізньої ночі. Хіба тут одпочинеш? Ті пани все б нові укази видумували, аби людей у більше ярмо затягти.

Мати. (виходячи з хати) Ви тільки-но послухайте, що наш малий вигадує! І старий не подумає того збрехати: каже, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Ой, що з нього буде?!

Сусід. Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого Тараса щось добряче вийде. (До діда) Діду, розкажіть-но нам про Коліївщину та Залізняка й Гонту.

(Виходить Тарас і Катря)

Сусід. (продовжує) Ви, кажуть, теж були в гайдамаках?

Дід. Еге ж! Гайдамаки! Ото були люди.

(Тарас сідає коло діда)

Хвалилися гайдамаки,

На Умань ідучи:

«Будем драти, пане-брате,

З китайки онучі».

От якби знов проти панів, та за волю?

Батько. Тарасе, а ти чого не йдеш спати?

Дід. Та хай уже слухає, виросте – розкаже своїм дітям та онукам.

Тарас (розповідає вірш «Мені однаково»)

(У віночку з волошок та житніх колосочків з’являється Оксанка Коваленко. В руках букет червоних маків. Підходить до Тараса, кладе йому руку на плече. Тарас піднімає голову. Побачивши її посміхається крізь сльози. Оксана бере його за руку і виводить на авансцену).

Тарас. Оксанко, це ти? Ти у вінку – найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підковами.

Оксана. Із срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках…

Оксана. Золотими? Щоб ні в кого таких не було!

Тарас. А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш.

Оксана. Я без тебе нікуди!

Тарас. І я тебе – нікому не віддам!

Оксана. Тарасику, дивись, хто до нас йде!

Яринка. Добридень вам. А я тобі, братику, їсти принесла. Може, полуднуємо трохи. Ось хліб, цибуля, огірки. Беріть, їжте.

Тарас. А в мене десь тут ще картопля була. Дивіться, ще тепла, не зовсім захолола. Беріть, дівчата, пригощайтесь. А смачно як!

Яринка. Ну от і добре. Підкріпилися трохи, а тепер, може б, пісню яку заспівати, га?

Тарас. А чого ж, можна, а яку?

Оксана. Може, твою улюблену, Тарасе? «Ой не шуми, луже, зелений байраче», або цю «Ой зійди, ти вечірня зіронько».

Тарас. А давайте краще мою пісню заспіваємо.

(Співають пісню «Зоре моя вечірняя, зійди над горою»)

Виходять ведучі.

1. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами

2. Він був сином мужика і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

3. Десять літ він томився під російською солдатською муштрою, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій.

4. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та не зуміла перетворити золота його душі у ружу, а його любові до людей – у ненависть і погорду… Доля не шкодувала його страждань, але й не пожаліла творчих втіх, що б’ють із здорового джерела життя.

5. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили живої снаги,

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

6. Існує давня традиція – 9 березня ми відмічаємо день народження великого поета, письменника, художника – великого Кобзаря українського народу Т.Г. Шевченка. Історія його життя становить частину історії нашої батьківщини, бо його портрет – в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а його пісні вишиті на рушниках.

(пісня «Думи мої…»)

7. В багатьох творах поета ніжно і печально бринить мотив сім’ї, материнства, ідилія родинного щастя:

У нашім домі на землі нічого кращого немає,

Як тая мати молодая з своїм дитяточком малим.

Буває іноді дивлюсь, дивуюсь дивом і печаль охватить душу,

Стане жаль мені її, і зажурюся, і перед нею помолюся,

Мов перед образом тієї матері святої,

Що в мир нам Бога принесла…

Та доля обійшлася з поетом жорстоко: обійшла його, обділила звичайним людським щастям. Про це наша літературна композиція «Така його доля». У кожної людини, яка живе на землі, повинна бути своя сім’я, яка б радувала його, своя дружина, яка б кохала його, своя хата…

8. У нього ж не було ні своєї дружини, ні своєї сім’ї, ні своєї хати. Кожна людина народжується в цей світ вільною і щасливою. Він народився в цей світ невільником. Невільником був, ще й ненароджений, бо його мати, Катерина Якимівна, та його батько, Григорій Іванович, одвіку були кріпаками.

9. А я так мало, не багато благав у Бога, тільки хату,

Одну хатиночку в гаю, та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою, мою коханую, щоб з нею

Удвох дивитися на гори, на Дніпро широкий, на яри,

Та на лани золотополі… Гуляли б поки не смеркне,

Поки мир божий не засне, поки з вечірньою зорею

Не зійде місяць над горою, туман на лан не прожене.

Ми б подивились, помолились і розмовляючи пішли б

Вечеряти в свою хатину… Чи чуєш, Господи єдиний!

Я тільки хаточку в тім раї благав і досі ще благаю…

10. Це ж треба, скільки на його милій Україні було хат – біленьких мазанок, біля ставків і річок, серед моря хлівів і край степу широкого, під тополями – і з садками вишневими під вікнами… А в нього не було своєї хати. Була, щоправда хата – підсліпувата, тісненька хижа, що прижмурившись, думала свою нелегку долю – вона теж була кріпачкою. Дах над головою був, а хати не було.

11. Був ще дах над головою, коли після смерті батьків, хлоп’я одинадцяти годочків, і вже круглий сирота, - наймався до дяка п’янички школярем попихачем. Дяк примушував його носити воду, читати псалтир над небіжчиками. Та він же навчав його і ще чомусь – давав йому читати переписані від руки вірші Сковороди!

І ось одного разу, коли дяк напився і спав п’яний, Тарасик зв’язав його, висік різками і втік. Хіба ж це була хата, коли з неї захотілося втекти?! Були в нього ще й палати, холодні лункі апартаменти пана Енгельгарда, в якого кріпак Тарас служив козачком. Але хіба можуть палати стати твоїми, коли в них тобі нічого не належить, коли холодна урочистість апартаментів лякала малого хлопця своєю суворістю, в них і холодно, і не затишно. А так хотілося тепла, того тепла, яке дає рідна хата.

12. І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка.

Сидить неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая сміючись мати.

Цілує діда і дитя.

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки і годує, і в хату йде відпочивать.

Крізь верби сонечко сіяє і тихо гасне.

День погас,

І все почило, сивий в хату й собі пішов відпочивать.

(Учениця виходить з бандурою)

Під звук бандури я не плачу,

Але ніколи не сміюсь.

Я просто душу без остачі

Вкладаю в те, на що дивлюсь.

Під звук бандури…

Пісня «Садок вишневий» (Під супровід бандури)

13. Була в нього і казенна хата, про яку все життя не міг згадувати без жаху, - задушлива казарма в холодних степах Зауралля, куди його сховав від милої серцю України сам цар Микола І.

14. Одначе була в нього і своя хата; у душі, у серці, у мріях. Біла-біла, з розчиненими вікнами – і тому, мов крилата. Хата-мрія!

15. Поставлю хату і кімнату, садок – райочок посаджу…

Посиджу я і походжу в своїй маленькій благодаті

Та в однині – самотині в садочку буду спочивати.

16. Улітку 1860 року, під час останнього приїзду в Україну – наступного літа в нього вже не було, - він шукає місце під свою омріяну хату, під свою вистраждану мрію. І знаходить це місце біля Канева над самісіньким Дніпром. І вже навіть план цієї хати малює, і посилає його своєму братові Варфоломію.

Та інша хата – вічна – судилася цьому стражденному чоловікові, уся Україна його хата!

І Чернеча гора в Каневі – його хата! І висока могила над Дніпром – його хата! Серед степу широкого, де лани широкополі, і Дніпро, і кручі – так ось яка хата судилася Тарасові – вікон немає, а світло від неї навкруг! Спасибі тобі, хато, що приласкала і заспокоїла нарешті такого згорьованого чоловіка! Спасибі тобі, добра земле, що він побажав залишитись в тобі назавжди!

Адже він був звичайною людиною. Як і всім, йому хотілося тепла, звичайного людського щастя.

17. Мені, мій Боже, на землі, подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай…

Виходить, йому боліло ще й кохання, і боліли весільні пісні. І він терпляче чекав свою першу пречисту, коли стихали зібрані поля, і на його милій Україні починалися весілля!

Нема кому привітати, ні з ким пожуритись,

Треба було молодому, треба б одружитись.

Минулися молодії, веселії літа,

Немає з ким молодого серденька нагріти,

Нема кому зустрінути, хату затопити.

18. Але його пречиста так і не настала – обманула, обійшла його стороною. Скільки дівчат і жінок на Вкраїні – гарних і гожих, лагідних і добрих, щирих і чарівних, сердечних і доброчинних. А йому не знайшлося дружини.

19. Нелегко, мабуть, було любити цього лобатого, упертого чоловіка. Але ж скільки жінок люблять нахаб і пройдисвітів, п’яниць і злодіїв і вважають себе щасливими! Не можна нарікати на жінок – вони невинні. Просто розминулася з ним у житті його суджена, а він був такий одинокий. Скільки жінок вишивали з любов’ю його портрети, - по два роки життя віддавали, але не знайшлося йому коханої, яка б розділила з ним його сум і самоту, його долю і неволю.

Посаджу я коло хати на спомин дружині

І яблуньку, і грушеньку на спомин єдиній!

Бог дасть – виростуть. Дружина під деревами тими

Сяде собі в холодочку з дітками малими.

А я буду груші рвати, діткам подавати,

З дружиною єдиною тихо розмовляти…

20. І все ж жінка була завжди з ним. Спочатку це була мати – Катерина Якимівна, була старша сестра Катерина, яку він згадував як своє тепле дитинство. Була інша Катерина, яку він сам народив і яку так кохав! О, як він жалів її, скривджену долею, нещасливу, гнану батьками, зневажену. Люди відштовхнули її від себе, а він горнув до серця. Любив її намальовану й оспівану в поемі, її обличчя, заплющені очі, її вуста, які ще, здається, не прохололи від поцілунків, її шию… Катерина – мати, Катерина – сестра, Катерина – героїня. І навіть маленька дівчинка з Кос-Аралу – Катерина. Скільки жіночих портретів він написав! З якою любов’ю малював їх очі, руки, вуста. Сліпа з дочкою, і вона прекрасна, і вона його кохана. Для всіх жінок він просить тільки долі і щастя. І всіх жаліє. А кого жаліє, того і кохає!

(Інсценізація з поеми «Катерина»)

(пісня «По діброві вітер віє…»)

21. Любить і її, Ликерію Полусмак, якій віддав весь жар своєї душі, всі свої надії і сподівання. Всіх інших він любить здалеку, бо то все жінки-образи, жінки-мрії, а Ликера – жива людина, то ж до неї є звичайна дорога по туманних вулицях Петербурга, до знайомих Тараса Григоровича, у яких служницею була колишня кріпачка, яку так само як і його привезли в столицю невільницею з його милої України. Вона була схожа на його Катерину. Жива на вигадану.

Моя ти люба! Мій ти друже,

Не хрестись

Нікому в світі! Усміхнись!

І вольную святую душу

У руку вольную, мій друже, подай мені!  

22. Може, тому він і закохався у Ликеру, бо бачив в ній Катерину. Навіть згодом, коли малював портрети коханої, то бачив у ній Катерину. І кофтину таку ж намалював, і кісничок той самий зав’язаний у косах. Він кохав! Тому і не помічав тих двадцяти шести років, що горою зростали поміж них – йому 46, їй – 20… До чого ж тут роки, якщо кохаєш?!

23. «Туман, туман долиною, добре жити з родиною, а ще краще за горою з дружиною молодою! Ой піду я темним гаєм, дружиноньку пошукаю. Де ти, де ти, озовися! Прийди, серце, пригорнися. Нумо, серце, лицятися, та поїдем вінчатися!»

24. І він готувався до своєї пречистої. Купив дві золоті обручки. Замовив весільні рушники з голубами відомому кралевецькому ткачу, бо в Україні рушник – символ життя і смерті, його стелять під ноги молодим, щоб стелилося їхнє подружнє життя, його дають людині в останню путь. І хату над Дніпром збирався ставити не так для себе, як для неї, Ликерії. Навіть молодого вчителя найняв для своєї майбутньої дружини, хотів, щоб вона навчилася читати і писати… Але вчаться звичайно за столом, а він застав її одного разу з молодим вчителем в іншому місці… І красиві рушники з голубами, що виткав кралевецький майстер, довелося покласти у Тарасову труну. Сталося так, як він передбачав:

Ні, я не буду спочивати, бо й ти приснишся

І в малий райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха, запалиш рай мій самотній.

25. Ликерія вийшла згодом заміж за цирульника. А він, знаєте, не поет, - пив і бив свою дружину. Розлучилися… І, можливо, тільки тоді Ликера щось зрозуміла. Переїхала до Канева, найняла кімнату неподалік від Чернечої гори і щодня приходила на могилу Тараса Григоровича. До самого кінця століття приїжджала вона в Канів, і вся в чорному цілими днями простоювала біля святого горбочка на Великій горі.

26. А він, великий мученик, так залишився одиноким, аж печуть незгоєною раною його слова: «Якби з ким сісти хліба з’їсти, промовить слово. То воно б хоч як-небудь на сім світі, а все б таки якось жилось».

27. Минули літа молодії, холодним вітром од надії

Уже повіяло! Зима! Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти ані порадитись нема,

Анікогісінько нема!

28. Тарас Шевченко був усебічно обдарованою людиною. Геніальний поет і видатний живописець, цікавий прозаїк і народний музика. Шануємо його і як мислителя-філософа, великого гуманіста, просвітителя. Кожна епоха перечитує геніальні твори великого Кобзаря, відшукує в них те, що співзвучне дню сьогоднішньому, передбачення на день грядущий.

Ми уже звикли бачити в Шевченкові насамперед бунтаря, запитайте-но себе, друзі, які Тарасові слова насамперед спадають на думку. Не помилюсь, коли скажу: «вставайте, кайдани порвіте», «треба миром, громадою обух ставить». А вже згодом пригадується: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Та це й не дивно. Адже замучений тяжкою недолею народ не бачив іншого шляху до визволення, як боротьба.

29. Біографія Шевченка відома всім, але не перестає вражати кожного. До болю щемливо писав про свою долю і сам поет.

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку

«Учись, серденько, колись

З нас будуть люде», - ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою…

30. Народився кріпаком, у 24 роки здобув «вольную». У 1845 р. закінчив курс Петербурзької академії мистецтв і поїхав на Україну. Минуло два роки титанічної роботи: поета, художника, людини. А 5 квітня 1847 року жандарми арештовують поета разом з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Тарас мужньо тримається на допитах. Вимучений фізично, та не зломлений морально, Шевченко, нарешті, повертається із заслання, щоб за кілька років померти в чужому Петербурзі.

31. 24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 літ каторжної праці з постійною загрозою арешту – ось головні етапи його трагічної долі. Онук гайдамаки, син кріпака, він став основоположником нової української літератури і української мови. Остап Вишня писав: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».

32. Не забуваймо, сучаснику, що великий Шевченко перший підняв полум’яний голос на захист нашої нації, нашої мови, нашого народу. Вчитаймося у проникливі слова із тієї глибинної криниці мудрості і правди поетичного слова:

… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло них

Поставлю слово.

33. Так, Шевченко своїм словом пробудив у народу його національну гідність, його самоусвідомлення. Закликав бути патріотом і боротися за рідну землю.

34. Шевченко був, є і буде завжди з нами. Його світле ім’я, його немеркнуче слово допомагають долати труднощі на шляху розбудови справжньої, багатої, сильної і гордої держави.

35. Ми чуємо тебе, Кобзарю,

Крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

36. У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.